Skip to content

Навіщо потрібен Кредитний реєстр Національного банку України

Питання створення Кредитного реєстру Нацбанку, який містив би всю корисну інформацію щодо потенційних і наявних отримувачів позик у наших банках, пробуксовує. Воно тупцює на місці з вини саме розробників відповідного законопроекту №3111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення та ведення Кредитного реєстру Національного банку України».

Мета такого документа цілком зрозуміла: регулятор хоче мати докладнішу інформацію про всіх кредитоотримувачів, їхні історії, щоб запобігти ризикам надання банками позик нечесним фізичним та юридичним особам. Адже не секрет, що таких у нас чимало. Проте відомо, що приватні бюро кредитних історій, які в нас вже давно існують, не завжди охороняють таємниці позичальників для так званих третіх осіб, які не повинні знати про кредитоотримувачів. І часто-густо використовують її для свої корисливих цілей. Приміром, дізнатися із таких бюро можна чимало: адресу позичальника, телефони тощо. А це є пряме «наведення»  на кредитоотримувачів різного роду злодіїв та шахраїв.

На виконання вимоги МВФ

Отже, цей документ, хоч як дивно, його авторам із Верховної Ради врешті-решт не сподобався, і вони його вирішили переробити, адже зіткнулися із критикою не лише громадських діячів та експертів, а й депутатів — членів підкомітету діяльності небанківських фінансових установ і захисту прав споживачів фінансових послуг.

«У нас є закон, який регулює бюро кредитних історій (БКІ). Усі його учасники знають правила гри та працюють за ними. Ми хочемо не лише змінити їх, а й довірити ведення найбільшого реєстру органові, якому довіряємо», — зазначив голова цього підкомітету Віктор Романюк.

Що ж повинно бути в такому законопроекті? Чи потрібен Україні ще один реєстр кредитних історій, адже у нас уже є кілька приватних компаній, які його мають і надають інформацію банкам? Чи не стане такий державний реєстр Нацбанку джерелом, яке надаватиме секретну інформацію не лише банкам, а й іншим установам, і чи не зашкодить це фізичним та юридичним особам?

По-перше, ухвалення такого закону — виконання вимоги МВФ. Саме такий пункт є у меморандумі про співпрацю України з цією світовою банківською інституцією.

«Створення бази кредитних історій, яка містила б інформацію щодо всіх осіб та компаній, які отримували позики (чи подавали заявки на них), давно потрібне. В Україні на сьогодні функціонують кілька приватних бюро кредитних історій, найбільші з яких УБКІ, МБКІ та ПВБКІ. Однак жодне з них не має інформації щодо всіх позичальників, а лише їхніх банків-партнерів. Також фінустанови не завжди передають наявну в них інформацію щодо своїх позичальників у ці бази. Більшість розвинених країн і навіть Росія вже мають єдині бази кредитних історій, що дуже зручно для банків та дає змогу їм краще оцінювати ризики та заощаджує гроші (не потрібно надсилати запити в усі БКІ), — зазначає «УК» Іван Нікітченко, аналітик компанії ПростоБанкКонсалтинг.

Позитиви є

На думку Івана Божка, адвоката ЮФ «Ілляшев та Партнери», загалом ідея створення державного БКІ може мати позитивний ефект для фінансового сектору країни. «Повніше інформування банків про наявність кредитних зобов’язань перед іншими фінансовими установами, що даватиме змогу встановлювати реальну платоспроможність потенційного позичальника ще на стадії укладення кредитного договору; стимулювання позичальників виконувати свої кредитні зобов’язання. А наявність повної та широкої інформації про позичальників та кредитні зобов’язання допоможе досягти більшої стабільності кредитно-фінансової системи, пожвавить конкуренцію у цій галузі. Це сприятиме встановленню більш лояльних умов для кредитування, зниженню відсоткових ставок за кредитами  тощо», — зазначає він.

Підтримують створення такого державного реєстру і самі банки та кредитні спілки. Так, як зазначив «УК» прес-секретар «Приватбанку» Олег Серга, на таку структуру давно чекають усі.

«Державний реєстр буде потужним органом. Саме тут будь-який банк зможе за лічені хвилини одержати доступну інформацію щодо потенційного кредитоотримувача. Тож можна швидко прийняти рішення, чи надавати йому позику. Реєстр стане у пригоді й самому позичальникові, адже він у дуже стислі терміни може отримати гроші», — резюмує він.

Голова правління КС «Калина» (Тернопіль) Олег Луцишин схвалює створення такого державного органу при Нацбанку, зазначаючи, що нині діють лише кишенькові БКІ, які працюють при банках. А останнім, за його словами, треба надавати за інформацію чималі кошти, хоч вона у них часто-густо і не повна.

Для чого  це регулятору?

Звісно, що без різкої критики, особливо від громадських організацій, створення такої державної інституції не обходиться. Голова правління Всеукраїнської асоціації громадської організації «Фінансова грамота України» Михайло Стрельніков вважає, що цим серйозно займаються приватні бюро.

«Навіщо Нацбанку працювати у щоденному режимі пошуків та поповнення інформації щодо кредитоотримувачів? Регулятор не повинен стояти всередині цієї системи. Задля надання таких послуг треба буде витрачати чималі суми грошей наших платників податків. До того ж, щоб закон почав нормально діяти, потрібно внести зміни у нормативно-правові акти.

Старший партнер адвокатської фірми «Кравець і партнери» Ростислав Кравець ще категоричніший. На його думку, в нашій країні, де панує юридичне свавілля, неодноразово траплялося, що деякі банки навмисне подавали приватним БКІ неправдиву інформацію про кредитоотримувачів і не несли за це жодної відповідальності.

Слід розвинути цю тезу ось у якому контексті: одержання від банків інформації для реєстру щодо юридичної або фізичної особи, які є або намагаються стати кредитоотримувачами, без їхньої безпосередньої згоди. Ось тут багато запитань і невирішеностей. Іван Нікітченко вважає, що це один із негативних моментів законопроекту (цього або інших, якщо вони «народжуватимуться»), який потрібно доопрацювати.

«Нині банки, приймаючи заяви на кредит, у договорі зазначають, що інформацію щодо позичальника може бути передано до БКІ та отримано з нього», — додає він.

Нині чинний Закон «Про організацію формування та обігу кредитних історій». У ньому в ст. 6 передбачено, що користувачами БКІ можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб’єкти господарської діяльності, які надають послуги з відстрочення платежу або майно у кредит.

Мінімізація  ризиків

На думку Івана Божка, саме там передбачено право особи ознайомлюватися з інформацією, що міститься у її кредитній історії, і вимагати внесення змін до неї (ст. 13).

«Наявність значної відповідальності за порушення прав фізичних та юридичних осіб, інформація щодо яких зберігається у кредитних реєстрах, а також суворий облік запитів на надання інформації до відповідної бази даних зможе мінімізувати ризики незаконного розповсюдження таких даних», — додає він.

Проте це відбуватиметься лише у разі суворого обліку. Коли немає певної змови зацікавлених осіб із так званої третьої сторони.

Якщо ж позичальник не хоче, щоб у договорі його як першої сторони та банку як другої був пункт про розголошення його даних іншим, то з ним фінустанова просто не підпише такого документа. І це вже, по суті, давно є на практиці. Цього не заперечує Олег Серга. Та він додає, що у них не було таких випадків відмови клієнтів. І справді, спробуйте не підпишіться під договором — не бачитимете кредиту.

Тож чи потрібні Україні і державні, і приватні БКІ? Більшість експертів вважає, що так.

«Конкуренція повинна бути всюди. БКІ можуть конкурувати між собою повнотою інформації, наприклад даними із правоохоронних органів щодо шахраїв; аналітикою за  минулими запитами від особи», — впевнений Іван Нікітченко.

Іван Божко додає, що такі спільні реєстри, які є у багатьох країнах, фактично доповнюють один одного.

Від редакції. Створювати державне бюро кредитних історій, без сумніву, варто. Проте знаючи, як у нашій країні просочується інформація (і навіть конфіденційна), можна припустити, що ризики її розголошення будуть чималими.

Тому народні обранці, експерти, громадськість повинні не лише детально обговорити цей законопроект чи навіть нові проекти нормативно-правових документів, а й у майбутньому контролювати і Нацбанк, і приватних утримувачів реєстрів від їхньої можливої нечесної гри.

Олег ГРОМОВ